Опрацювання образів-символів на уроках української літератури

Abstract

Автори статті розгортають власні методико-літературознавчі пропозиції щодо вирішення важливої дидактичної проблеми – комплексного вивчення образів-символів, виходячи із хронотопної структури художніх джерел, їх ідейно-тематичного навантаження, словесного оформлення символічних утворень. Провідна думка статті полягає в тому, що осмислення образів-символів, їх змісту та художнього значення має випливати з усього системного аналізу літературного джерела й бути його частиною. Образи-символи слід розглядати як своєрідні «уламки» (Ґадамер, 2001) художньої структури тексту, у якій вони займають органічне місце, а тому можуть бути пояснені тільки як її частина. Викладені судження ілюструються значною кількістю літературного матеріалу, уключеного до шкільних програм. Це твори Т. Шевченка («Кавказ»), П. Куліша («Чорна рада»), І. Франка («Зів’яле листя», «Сойчине крило», «Легенда про вічне життя»), М. Коцюбинського («Intermezzo»), В. Стефаника («Камінний хрест») та ін. На прикладі деяких із цих творів продемонстровано, що образи-символи виконують об’єднувальну та узагальнювальну роль в організації художнього тексту, забезпечують вираження провідних думок автора. Виходячи із цього, пропонується вивчати образи-символи на заключному етапі аналізу літературного твору, коли учні засвоїли всю системузначень, закладених у текст, специфіку їх образного вираження з допомогою багатьох інших засобів, використаних письменником. У результаті опрацювання символів стає ніби кульмінаційним моментом в осягненні школярами літературного джерела, вони постають квінтесенцією художньої картини, яку учні намагаються опанувати. Для цього учасників навчального процесу слід націлювати на авторське розуміння ключових світоглядних феноменів, якими є образи космосу (природи), Бога, людини, суспільства й нації.