Концепція «Всезагальної конкретності» у західній філософії (на прикладі Вольтера)

Abstract

У статті здійснено критичний аналіз принципа «всезагальної конкретності» у філософії деїзму Вольтера. Розкривається зміст онтологічних і гносеологічних основ світогляду мислителя в його історико-філософських пошуках. Абстрактний характер принципів деїзму та «всезагальної єдності» у філософії французького просвітника є результатом впливу однобічностей емпіризму та раціоналізму. Вольтер та його однодумці в своїх філософських побудовах, стверджував Гегель, виходили з принципу всезагальності та втілення поняття «дотепності», а німці – опиралися на можливості критики чистого розуму. Філософія французького просвітника характеризується рухливістю, становить «абсолютне поняття», спрямована на критику існуючих традиційних уявлень, руйнує все нерухоме та втілює в собі «свідомість чистої свободи». Потенційні можливості концепції «всезагальної конкретності» у світогляді Вольтера становлять основу його теоретичної та практичної філософії, зокрема існування людини, моральності та свободи волі. Використовуючи зброю людського глузду та дотепність, Вольтер спрямував інтелектуальні зусилля проти «світового стану» в галузі правопорядку, державного устрою, судочинства, а також проти способу правління та політичного авторитету. У філософії французького просвітника маємо достатні уявлення про конкретну єдність, що становить протилежність абстрактним метафізичним визначенням. Результатом французького Просвітництва є наполегливе прагнення отримати в процесі філософських пошуків «загальну єдність», не абстрактну, а наповнену конкретним змістом. В процесі критичного аналізу принципа конкретної цілісності з’ясовується його конструктивний зміст та обмеженість в умовах суспільної практики, науки та релігії у Франції ХVІІІ ст.