Людиноцентризм як основа гуманітарної політики України

Abstract

У другій половині ХХ-го, а особливо з початку XXI-го сторіччя на всю планету голосно зазвучали голоси, що декларували проблеми людини як біовиду та соціумноцивілізаційної істоти у всіх її аспектах існування. Але від декларацій такого плану і до втілення їхніх ідей – ще й досі – великі відстані. Та все ж таки, хоча і повільно, у свідомості людства відбувається деякий перехід до новітніх парадигм розвитку: не високоефективна економіка, не унікальні високі технології, ні щось інше привабливе у матеріальному, а чи якому іншому сенсі, а сама людина з усіма її проблемами, надіями стає головною ціллю та будь-яким сенсом цивілізаційного поступу вперед. У глобальному масштабі це починає утверджуватися у всіх сферах буття, а особливо в освітній сфері, адже 477оціум них 477ризм, як такий, стає стратегією руху цивілізації, в основах котрого – не складування різноманіття благ і цінностей та милування ним, але – пильний погляд на духовне, науку, культуру і згодом це стане сенсом життя людства. Поки що ми лише прагнемо цього ідеалу, починаючи той поступ, і справді, з освіти – праці, що дійсно, є працею на покоління наперед.