Неопалима купина як символ поетичного ствердження незнищенності української землі і її народу

Abstract

З давніх-давен наш народ шанував квіткові рослини. В Україні квіти завжди сіяли біля хати, попід тином. Вся земля українська потопала в квітах. Мальви діставали стріхи, сині левкої та барвінок вилися попід тином, пишні жоржини нахиляли голови – квіти аж за тин, по городу майоріли чорнобривці та нагідки. Квіти – постійні супутники нашого життя. Їх вишивали на рушниках, скатертинах, малювали на печах і стінах в хаті. Засушені квіти клали під образи, з них робили напої, ліки. Квітковим орнаментом прикрашали одяг. Квіти на плахті і кирсетці символізували доброту і щедрість душі. Мальви і кучерявий барвінок на рукавах сорочок оберігали людину від хвороби та злого ока. Біла троянда свідчить про цнотливість, волошка – про ніжність і скромність, квітучий барвінок – про вічне кохання. З жоржинами чекають новин, від тюльпанів – освідчення в коханні. Червоні маки означають красу і молодість.