Церковнопарафіяльні школи Лівобережної України в системі освітньої урядової політики царської Росії (1884-1917 рр.). Автореферат

Abstract

Освіта є однією із головних умов культурного, інтелектуального й економічного розвитку держави. За плечима українського суспільства на цей час усталені традиції, які полягають у широкій участі громадськості в розбудові освітніх закладів, повазі до приватної ініціативи, визнанні прав особистості на вибір змісту навчання. Ставлення до релігії та релігійного виховання в сучасному суспільстві досить суперечливе і викликає гострі дискусії. Українське православне духовенство нині виступає силою, яка підтримує освітні традиції. При українських храмах зростає популярність недільних шкіл. У деяких сучасних школах відкриваються профільні класи духовно-просвітницького спрямування. У таких умовах зростає суспільний інтерес до вивчення функціонування церковнопарафіяльних шкіл в минулому України, адже вони вписали помітну сторінку в історію освіти та виховання. Цей процес був перерваний десятиліттями радянської влади. Нині він потребує якісно нового осмислення. У вітчизняній історичній науці формується нова концепція історії України, переосмислюється роль церкви у суспільних процесах, що зумовлює наукову значимість теми дисертації. Залучення до широкого обігу нових матеріалів сприяло тому, що діяльність православної церкви в Україні у сфері освіти наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. стала не такою однозначною, якою вона вважалася до того. Тому в наукових колах значно поширився інтерес до дослідження культурно-просвітницької функції духовенства.