Краєзнавчі дослідження на Полтавщині

Abstract

Кочубеївські дуби є однією з родзинок Диканщини, про яку неодмінно згадують краєзнавці та екскурсоводи. Назва цієї ботанічної пам’ятки природи здається цілком зрозумілою та логічною: як пише музейниця Олена Шиян, «Велети, оспівані О. С. Пушкіним в поемі «Полтава», ввійшли в історію як Кочубеївські дуби, оскільки росли у володіннях князів Кочубеїв» [10, с. 235]. До того ж, місцеві перекази стверджують, що дубова алея ще до Полтавської битви була посаджена генеральним суддею Василем Кочубеєм та його родичем Іваном Іскрою на ознаменування Кочубеєвого дня народження. Однак, переглядаючи публікації першої половини ХХ століття про дуби у Диканьці, ми ніде не натрапили на словосполучення «Кочубеївські дуби». Немає його й на фотографіях та листівках початку минулого століття. А версія про причетність Василя Леонтійовича Кочубея до висадження дубової алеї – взагалі лише легенда, адже науковці оцінюють вік дерев у 600–800 років [8]. Імовірно, вона є досить пізньою, радянських часів вигадкою, можливо, натхненною відомими рядками Олександра Пушкіна «о праотцах казнённых» із поеми «Полтава».