Танець «модерн» та неокласичний танець в українському балеті ХХІ ст.: шляхи асиміляції та форми презентації

Abstract

У статті вивчаються прояви різновидів танцю «модерн» та неокласичного танцю в українському балеті другої половини ХХ – поч. ХХІ ст. Метою дослідження є виявлення балетмейстерів і хореографів – представників танцю «модерн» і неокласичного танцю в українському балеті ХХІ ст., шляхів впровадження цих напрямків театрального танцю, форм їхньої презентації, способів засвоєння і опанування естетики на українській сцені зазначеного періоду. Виявлено українських балетмейстерів – представників нових напрямів театрального танцю (танцю «модерн» і неокласичного танцю) ХХІ ст. та досліджено їхній творчий доробок у цій галузі: А. Рубіна, О. Ніколаєв, Д. Клявін, С. Наєнко, О. Бусько, А. Рехвіашвілі, Д. Омельченко. Виявлено способи засвоєння й опанування естетики танцю «модерн» та неокласичного танцю українськими хореографами ХХІ ст. А саме: постановки балетів авторської хореографії і хореографії відомих балетмейстерів – представників нових напрямків театрального танцю (М. Фокіна, С. Лифаря) на українських сценах зарубіжними митцями (А. Меркур’єв, К. Влассі, Ж. Майєр, Д. Матвієнко, О. Абдукарімов). Виявлені шляхи впровадження стилю «модерн» в хореографії та неокласичного танцю -- в українському балеті ХХІ ст.: а) створення українськими балетмейстерами авторських версій відомих творів світового сучасного балету («Дафніс і Хлоя», «Дама з камеліями» – А. Рехвіашвілі; «Видіння Рози» – О. Бусько); б) створення українськими балетмейстерами оригінальних авторських творів засобами танцю «модерн» і неокласичного танцю; зокрема, шляхом діалогу різних стильових напрямків в середині одного твору. Досліджено форми презентації танцю «модерн» і неокласичного танцю на українській театральній сцені XXI cт.: хореографічні вечори; балетні вистави; фольк-опери-балети, фольк-балети. Досліджено, що пошуки нової хореографічної мови в українському балеті першої половини ХХ ст. засобами поєднання класичного і українського народного танцю («Лілея», «Лісова пісня» та ін.), які обмежилися на той час зовнішньою колоритизацією умовної лексики класичного танцю, в ХХI ст. завершились постановками фольк-балетів, створення яких стало одним з шляхів використання стилізованого народного танцю, як різновиду танцю «модерн» в українському балеті.