Становище юдейських громад в УРСР у період масової антирелігійної кампанії (1958 – середина 1960-х рр.)

Abstract

Розглядаються малодосліджені аспекти державно-церковних взаємин в УРСР упродовж 1958 – середини 1960-х рр. На прикладі постанов та директив, що призвели до зміни партійної тактики у релігійному питанні, аналізується політика радянської влади щодо юдейських об’єднань та визначається їх становище в умовах державно-партійного контролю. Проаналізовано рішення Ради у справах релігійних культів, які зобов’язували керівництво обласних і районних владних структур вживати заходів з локалізації діяльності духівництва й обмеження релігійних прав. Висвітлюються основні форми боротьби державно-партійного керівництва з юдейськими громадами у зазначений період. На прикладі юдейських громад Львова, Харкова, Одеси, Дніпропетровська, Чернівців та Севастополя показано становище віруючих. Викладено інформацію про численні кадрові зміни в ешелонах влади, зміни у законодавстві про релігійні культи, що значно спрощували та прискорювали процедуру закриття церков і зняття з реєстрації релігійних громад. Репрезентовано особливості функціонування виконавчих органів юдейських громад, порядок відкриття синагог, реєстрації служителів культу та об’єднань віруючих, кількісний і якісний склад рабинів, приховані протести інтелігенції, функціонування міньянів. Автор звертає увагу, що впродовж 1959 р. – початку 1964 р. на території України мережа юдейських об’єднань зменшилася майже на 60 %, що значно перевищувало цей показник, порівняно з іншими конфесіями. Зазначається, що переслідування юдаїзму в УРСР мало значний резонанс у світі, який нехтувався партійно-державним керівництвом СРСР.