Репатріація поляків Західної України та її вплив на етноконфесійну ситуацію регіону (середина 40-их років ХХ століття)

Abstract

Радянський тоталітаризм у сфері національних відносин завжди відзначався чіткою зорієнтованістю на церковне питання та конкретний стан релігійного життя. Останнє зумовлювалось об’єктивно існуючим взаємозв’язком національних і конфесійних чинників. Національні відносини, основані на нерівності й пригніченні, в усі часи виступали об’єктом релігійного відображення, засобом посилення релігійності та духовної опозиції. Тому радянська модель розв’язання національних проблем характеризувалася активним наступом на етноконфесійні осередки і набирала відверто антинаціонального забарвлення. Після Другої світової Україна й надалі залишалася головним полігоном сталінського експерименту упокорення націй. Його здійснення тут мало свої особливості та суттєві відмінності. Це зумовлювалося низкою істотних змін, які відбулися в церковно-релігійному житті наприкінці війни. Мова йде про зростання релігійності населення, збільшення кількості віруючих, спонтанне відродження релігійного життя.