Антропологічна проблематика філософії Г.С.Сковороди в контексті сучасних вітчизняних державотворчих процесів

Abstract

Воєнні дії, які із 2014 року відбуваються в Україні, з особливою гостротою актуалізують суспільно-політичні перетворення, що пов’язані з доленосними питаннями майбутнього українського народу і нації, їх державотворчими процесами. У таких умовах класична соціально-філософська проблематика виходить на перший план оскільки дає змогу всебічно осмислити громадську діяльність людини, її потенціал, внутрішні і зовнішні сили, оцінити значущість особистості, як культурно-творчої істоти. Ця проблематика тісно поєднана з антропологічною оскільки людина є центром соціальних та суспільно-політичних процесів. Вона мікрокосм, у якому зосереджений увесь макрокосм, як стверджував Г. Сковорода. Філософський символізм його творчості полягає безпосередньо в мудрості, сродній праці, баченні великого у малому, розкритті таїни через символічний світ – це дорога до щасливого життя. Бути людиною означає бути філософом – свідчить Григорій Савич. А доля кожної людини невіддільна від долі народу і єдність ця лежить у світі свободи, яку багато хто не розуміє, бо для цього необхідно боротися з цілим світом на принципах любові, а не ненависті. Це і є класична українська філософія започаткована Г. С. Сковородою. Завдання філософії і полягає в тому, щоб пробудити основні гасла Просвітництва (честь і гідність, свобода, справедливість, солідарність, моральність) та практично спрямувати їх на досягнення як власної свободи, так і свободи відкритого суспільства. Розбудова такого суспільства в Україні і є метою сучасного вітчизняного державотворчого процесу.