Духовно-містичний досвід та практика в традиції ісихазму

Abstract

Феномен містичного досвіду є унікальним історичним надбанням духовно-психологічного життя багатьох народів та цивілізацій. Особливого значення він набував в періоди соціальних трансформацій, пов’язаних з кризами, переоцінкою цінностей та світоглядних орієнтирів. Захоплення містицизмом у наш час несе в собі подвійний ефект і, загалом, починає перетворюватися на серйозну суспільно-культурологічну й, навіть, світоглядно-ідеологічну проблему. Разом з тим, містицизм та містика як релігійні та культурно-історичні феномени мали і мають доволі складну долю. Історично присутні в свідомості та світорозумінні прадавньої людини, міфології, передфілософії, класичних прадавніх релігійних системах східного мислення, вони були й чинними елементами під час формування європейської філософської традиції та релігії. їх печаткою суттєво позначені і кабала, і гностицизм, і суфізм, і мітраїзм і т.д. Дослідження ж феноменів містичного досвіду та містичної практики в традиції православної гілки християнства саме як своєрідної методології не тільки теоретичних (богословських) пошуків, але й реального створення цілісності індивіда в межах певного історичного проміжку розвитку культури, на думку автора статті, і є тим необхідним елементом, який може надати імпульс створенню сучасних концепцій і сучасного бачення такої цілісності, пошуку антропологічних модусів справдженого й достеменного існування особистості у сучасному світі. Тим більше, що сучасна наука внаслідок розвитку холістичних ідей пропонує нам нові підходи до аналізу фундаментальних філософських проблем, які дозволяють кардинально переосмислити вчення щодо існування людини у сучасному світі, й, зокрема, звернути увагу й на феномен містичного досвіду як певного духовного модусу людського існування. Ісихазм якнайкраще підходить до одного з варіантів подібних досліджень, оскільки усупереч традиційним концепціям християнства, її створювачі, адепти та послідовники протягом тривалого часу розробляють, підтримують та всіляко поширюють доволі оригінальне вчення щодо самоорганізації духовного досвіду «живої», конкретно існуючої особистості, «Боголюдини».