Варіативність тлумачень історії в європейській філософії ХІХ ст.

Abstract

Сучасна філософська й політична література в Україні перенасичена заявами про «брак знань», які сприяють згуртованості українського суспільства. Поширені й скептичні констатації, що твердять: «Про «устрій» ядра (атомного — А.М.) ми знаємо значно більше, ніж про устрій соціуму». Загалом нині більше говориться про естетико-теологічну віру «в краще життя», ніж про філософські основи розуміння та здійснення суспільних перетворень. «Історичний матеріалізм, «науковий комунізм», — зауважує М. Михальченко, — відкинуті, але нової «теорії історії» або «історіософії» поки що не створено». Актуальною, отже, стала потреба оновлення «теорії історії», що й виявляється в модернізації «історичних» понять. Зокрема, входять у науковий вжиток такі поняття, як «мікроісторія», «макроісторія», «універсальна історія», «історія повсякденності», «раціональна історія», «статика історії», «динаміка історії» тощо. Реабілітуються створені в XIX ст. оксюморони, особливо вислів «соціальний організм». Загалом же спостерігається тенденція, в якій «історія філософії розкриває себе як нове прочитання (reprise) історії істориків».