Свідомість та самоідентифікація у вимірах екзистенційних станів буття

Abstract

Здавалося б, ще зовсім недавно проблема, якої ми хочемо торкнутись у цій статті, кваліфікувалася як криза (або м'якіше — протиріччя) гуманізму у XX сторіччі. Та вже буквально за декілька останніх років, з поглибленням і прискоренням усіх глобалізаційних процесів, про більш м'які чи обережні формулювання говорити стало недоцільним, оскільки проблема не тільки набула дещо іншого забарвлення, а й загострилася до свого буттєво пограничного стану «покинутості» (чи то буття, чи то самим буттям). Відтак, навряд чи ми помилимося, якщо сформулюємо цю проблему як екзистенційну кризу самоідентифікації: нині ця проблема, будучи вкрай актуальною та нагальною, цілком справедливо привертає увагу багатьох вітчизняних та західних дослідників. Проте, сформулюємо її більш конкретно й у вигляді запитання (як з огляду власного контексту-розгляду, так і відносно вимог щодо конкретності переслідуваної мети): яким чином і якою мірою індивідуальне екзистенційне переживання ситуації позначається на свідомій оцінці та свідомому ставленні до реальності стосовно, перш за все, пошуку особистістю власного місця у світі та свого життєвого кредо? Методологічно це питання можна сформулювати так: наскільки екзистенційно-феноменологічний метод може виявитися дієвим і ефективним при дослідженні функціонування свідомості, мислення та духовного досвіду індивіда? Відповідно, метою нашого розгляду виступатиме виділення та унаочнення бодай найбільш загальних зв'язків між екзистенційним переживанням індивіда (читай: суб'єктивним чи індивідуальним фактором) та усвідомленням реального (тобто, з об'єктивним чи загальним факторами) свого положення, і як наслідок — унаочнення власного індивідуального «Я». Так само й методологія — як засіб — має відповідати переслідуваній меті. Власне, це і буде сама феноменологія, інтерпретація (тобто, до певної міри — герменевтичний метод), емпатія, а також елементи теоретичного чи загального (не клінічного) психоаналізу. Окрім того, суттєва роль покладається й на екстрополяцію екзистенційного переживання конкретного стану існування на його усвідомлення як такого та на усвідомлення екзистенційної ситуації в цілому.