«Божие попущение» — одна з ключових категорій пояснення природних й соціальних катаклізмів у світовій історії мислителями України доби раннього середньовіччя. Її зміст і функції

Abstract

Релігійно-філософська категорія «Божие попущение» згадується практично в усіх пам’ятках вітчизняної писемної культури XI — XIV ст. Однак ця важлива категорія в українській історико-філософській науці ще не стала предметом окремого дослідження. У давньоруській мові аналізований термін набуває більш предметного змісту, він щільніше пов’язується з реальним політичним, соціальним та релігійним життям руського суспільства. Практично кожен давньоруський текст, де йдеться про природні чи соціальні катаклізми й нещастя, містить концепцію «Божого попущення», що свідчить про її універсальність і відповідність тогочасному релігійному світогляду. Поняття «попустити» настільки глибоко увійшло в тканину тогочасної лексики, що набуло значення «спустошення». Отже, можна стверджувати, що від моменту зародження вітчизняної релігійно-філософської традиції в Україні сформувалося власне провіденційно-оптимістичне розуміння й пояснення історії. Всесвітня історія розглядається як здійснення божественного плану, що веде рід людський до торжества добра і абсолютного щастя тих, хто осягнув й виконує волю Бога.