Осмислення феномена самотності як проблеми суспільного буття особистості

Abstract

«Людина є таємниця. Її потрібно розгадати, і якщо будеш розгадувати все життя, то не кажи, шо марно витратив час...». Ці мудрі і добре відомі слова Ф.М. Достоєвського часто використовуються сьогодні, тому шо вони мають глибокий філософський смисл. Людина— унікальне творіння природи, суспільства і самої себе. Складовою частиною філософської проблеми людини є відповідна проблема особистості. Підвищений нині інтерес до вельми складної проблеми особистості, її структури, соціалізації пояснюється насамперед потребами практики. Шириться масовий рух за виживання людини і людства, поліпшення екологічної обстановки, за права та свободи особистості, соціальний прогрес тощо. Але разом з цим існує і байдуже ставлення людини до самої себе: ми забуваємо, що людина— істота неповторна й унікальна. Сучасна людина не здобула бажаної внутрішньої свободи для реалізації особистісного потенціалу, тобто реалізації своїх інтелектуальних, емоційних, чуттєвих здібностей. Свобода принесла індивіду незалежність і надала сенс його існуванню, але водночас ізолювала його, пробудила в нього почуття безсилля і тривоги. Тому на особливу увагу зараз заслуговують ті аспекти проблеми особистості, шо впливають на її становлення, соціалізацію і духовний розвиток. Серед них відзначимо феномен самотності, шо так чи інакше діє на: конструктивну складову особистості, забарвлення її життя, відносини із соціальним і природним оточенням, духовне і фізичне самопочуття. Самотність має суперечливу, багатогранну і навряд чи вичерпну природу, обертаючись то самознищенням і подавленням особистості, то її творчим і вільним началом. Мета цієї статті: із непростого процесу становлення і соціалізації людини виділити і визначити проблему самотності; виходячи з теорії рефлексії Гегеля, побудувати онтологічну модель самотності; дати основні теоретичні підходи до цього феномена; певний акцент зробити на екзистенціальній моделі як такій, шо має значний вклад у філософське осмислення самотності; простежити витоки, тенденції і причини самотності; намітити шляхи її подолання. Авторська ідея: усвідомити, шо самотність може бути властивістю особистості, її екзистенцією, а також продуктом як ситуативних, так і характерологічних чинників; враховуючи дві тенденції самотності можна говорити про суперечність, багатогранність («багатоликість») проблеми; діалектика частини і цілого дає можливість для доцільної побудови синтетичної моделі самотності; потрібно певну увагу звернути на спілкування (дефіцит спілкування може призвести до тяжкого і нестерпного почуття самотності); проводити подальші дослідження феномена самотності, використовуючи теоретичні і емпіричні надбання як зарубіжних так і вітчизняних вчених, критично аналізувати і синтезувати їх, а потім, враховуючи духовні, економічні, психологічні, культурні і інші чинники, застосовувати в теорії і практиці для більш успішного становлення і розвитку особистості.