Наративний аналіз як засіб роботи з культурними текстами доби "відлиги" (1953-1964 років)

Abstract

Історії створюють розміщуючи події в сюжеті, обставини у оточенні, а персонажів інтегрують у притаманні їм характеристики. Повірити у такі вигадані світи читачі можуть завдяки наративам. Вони є семіотично-значущою послідовністю подій, які знаходяться у змістовно пов’язаній причинно-часовій взаємодії. Може виникнути питання – чим є «значущість» наративу? Її надають тексту автори? Можливо читачі? А якщо їх візії не співпадуть? Чи може інтенція автора бути стандартом який визначав би єдино вірне тлумачення наративів тексту? Або читач має можливість не звертати на позицію автора уваги, та інтерпретувати наративи самостійно? Нові смисли створені читачами можуть бути не менше, а інколи й більш важливими за ті, які запланував автор? Ці питання теорія літератури досліджувала протягом тривалого часу.