Роль особистісного фактору у виникненні та розвитку емоційного вигорання

Abstract

Синдром «вигорання» внесено до Міжнародної класифікації хвороб (МКХ – 10). У класифікаційній рубриці «Проблеми, пов’язані з труднощами подолання життєвих ускладнень» його можна знайти під номером Z 73.0. У науковий лексикон термін «синдром емоційного вигорання» (англ. – «burnout») уведено в 1977 р. на конференції американської психологічної асоціації (АРА). Цим терміном позначалася ситуація, коли співробітники медичних служб після довготривалої роботи «вигорали», виявляючи ознаки занепокоєння, знервованості, байдужості тощо. Нині явище вигорання стало предметом досліджень, дискусій. Термін увійшов до повсякденної мови. А цікавість наукової спільноти до цієї проблеми відбиває кількість присвячених їй публікацій, дисертаційних досліджень. Аналіз наукових досліджень (О. Бондаренко, В. Бойко, Ж. Вірна, Н. Водоп’янова, Л. Карамушка, Н. Максимова, С. Максименко, Т. Павлюк, Л. Супрун та інші.) свідчить, що поняття «професійне вигорання», «емоційне вигорання» та «психічне вигорання» часто вживаються як синоніми. Емоційне вигорання (виснаження) визначають як складову психічного вигорання, воно може перерости у професійне вигорання.