Концепт простоти у творах Івана Вишенського

Abstract

Тема простота належить до традиційного арсеналу християнсько-богословської літератури (idiota, simplicitas). У східнослов’янському середньовічному письменстві вона представлена виразно, а мотив підкресленого самоприниження «пишудцого» є загальним місцем. У цьому контексті твори Вишенського становлять особливий інтерес, тому що в них «простота» набуває значення фундаментального аргументу в полеміці з католицькими критиками православ’я. Тобто узятий зі спільної спадщини християнської риторики троп починає виражати в цілому позицію одного з конкуруючих християнських таборів. Це означає, шо зміст поняття «простота» трансформувався в умовах полеміки і був пристосований для її конкретних потреб. 1 головне — він мав ширше значення, ніж йому звичайно приписують дослідники. У процесі аналізу концепту ми маємо на меті показати, шо в полеміці, як вона представлена у творах Вишенського, йдеться не тільки про колізію релігійних поглядів або про новаторську риторичну практику, але й про змагання двох моделей «світу», або культурних систем, з відмінним принципом побудови внутрішніх відношень. Ми маємо довести, шо йдеться саме про концепт простоти — специфічний принцип побудови як позиції автора, так і моделі культури, яку ця позиція виражає. Розкривати концепт ми будемо, маючи на увазі конкретну ситуацію полеміки і релігійно-культурного протистояння, яка актуально визначала його сенс. Але, при цьому, достатньо проаналізувати лише ту систему опозицій, шо живить цей концепт у текстах самого Вишенського, адже полемічний жанр твору дає можливість чітко уявити серію характеристик — авторської позиції, так і позиції опонента.