Релігійні інституції та організації як основні форми вияву суспільної функціональності релігії

Abstract

Проблема сутності релігії, її функціональних виявів у суспільстві, ролі в житті соціуму й особистості завжди цікавила науковців. «Бачення релігії у нерозривній єдності з людським буттям, — підкреслює А. Черній, — визнання внутрішньої детермінації людиною потреб у релігійному задоволенні виникло не сьогодні, не є набутком лише сучасних філософських шукань» [12, c.193]. Протягом останніх десятиріч питання впливу релігійних інституцій на суспільство і індивіда в тому чи іншому аспекті розглядались у роботах В. Гараджі, Ю. Левади, О. Сухова, І. Яблокова та інших. Значний внесок в розвиток цього питання внесли українські релігієзнавці М. Бабій, В. Бондаренко, В. Єленський, А. Колодний, Б. Лобовик, Л. Филипович. Правда, названі автори розглядали вказану проблему в загальнотеоретичному плані або в контексті власних наукових інтересів. Тому є потреба у дослідженні означеної проблематики акцентувати увагу на розгляді діяльності релігійних інституцій та організацій як основної форми вияву суспільної функціональності релігії, вияснити специфіку їх функцій.