Феномен віри у релігійно-філософському контексті давньоруської пам’ятки «Бджола»

Abstract

В історії людства проблема віри й знання, віри й переконання була й залишається актуальною. На сучасному етапі питанням віри, її природи, структури, функцій присвячуються філософські, релігієзнавчі, психологічні та ін. дослідження. Одним з перших, хто замислився над феноменом віри, зокрема релігійної, був візантійський мислитель, укладач збірки афоризмів «Бджола», - Максим Сповідник (580— 662 рр.). Як свідчать історико-літературні розвідки, «Бджолу» М.Сповідника було привезено в Київську Русь у XII — на початку XIII ст. і перекладено руською літературною мовою. У XIII ст. рукописний текст уже встиг завоювати собі славу й повагу серед поціновувачів книжної мудрості. Спостереження над численними руськими списками свідчать про безпрецедентну популярність цього твору. Однак надзвичайно багатий релігійно-філософський зміст «Бджоли» ще не став предметом жодного спеціального історико-філософського, богословського чи релігієзнавчого дослідження. У зв’язку зі сказаним вище, метою статті буде відтворення смисложиттєвих уявлень, що знайшли своє відображення у «Бджолі». Завданнями публікаційного дослідження є: -визначити місце віри у змісті твору та світогляді людини доби Давньої Русі; -обгрунтувати спорідненість термінів «віра», «сповідання», «уповання»; -проаналізувати й порівняти семантичні значення цих категорій, з’ясувати вимоги до них як до засобів спасіння людини, досягнення надзвичайного результату, шо висуваються авторами настанов у «Бджолі»; — вивести духовно-практичну вагомість висловів пам’ятки, в яких йдеться про віру, сповідання, уповання для формування й розвитку релігійно-світоглядних переконань сучасників.