Ірраціональні мотиви в французькій філософії ІІ половини ХХ століття

Abstract

Проблема природи та сутності ірраціонального, його ролі в пізнавальному процесі та значення в житті людини здавна цікавила представників будь-якої філософської традиції. Особливе місце означена проблематика посідає в філософії XX століття, коли спостерігається своєрідний ренесанс як раціоналізму, так і ірраціоналізму, стає незаперечним фактом наявність у раціонального його двійника — ірраціонального. Це викликано цілою низкою причин, серед яких виокремимо одну - усвідомлену на зламі XIX— XX ст. слабкість раціоналізму, що надало підстави Е. Гуссерлю вбачати в останньому джерело кризи європейської культури. Започатковану Е. Гуссерлем проблематику підхопили й інші філософи. Зокрема, М. Гайдеггер сформулював екзістенційно-онтологічне розуміння історичності людського буття, згідно з яким істина розуміється як буттєва характеристика, а тому людина не здатна оволодіти істиною, оскільки остання — це те, що буває з людиною, те, що трапляється. А дляпредставників прагматизму істина — це «функція», яку виконують духовні утворення в сферіпрактичних дій. Як бачимо, проблема співвідношення, більш того— співіснування раціонального та ірраціонального виходить на перший план у площині філософського дискурсу XX століття.