Гірка правда, або політика радінської держави щодо РПЦ крізь долю її архієреїв

Abstract

Наприкінці XІX ст. Російська (Руська) православна церква остаточно перетворилася в державну, перебравши на себе ряд функцій органів влади, що суттєво зменшувало її авторитет серед мас віруючих, в очах передової громадськості. Становище РПЦ різко змінилося після жовтня 1917 року. Вже першими більшовицькими декретами РПЦ позбавляється своєї економічної могутності, яку мала раніше. Це було першим, і, треба сказати, позитивним кроком до реального відокремлення церкви від держави. Позитивне значення мало й проголошення рівності усіх релігій у державі, передача справи виховання та освіти із церкви у відання Народного комісаріату освіти і т. д. Проте ці декрети, на думку багатьох дослідників недалекого минулого, РПЦ зустріла вороже, що особливо гостро виявилося у часи громадянської війни та перші повоєнні роки. Але проблема ця значно складніша, багатогранніша і глибша, щоб розглядати її тільки з боку неприйняття церквою і окремими її діячами більшовицьких розпоряджень щодо релігійного життя в країні. Подібний підхід є однобічним, оскільки в основному базується на тезі про контрреволюційність духовенства і не допускає можливості помилкових, а почасти й відверто ворожих дій щодо церкви з боку держави.