Буденне життя та врочистості в побутуванні українського селянства

Abstract

У кожного народу є свої перевірені часом, усталені, загальноприйняті норми етикету. Етикет як норма моральної загальнолюдської культурної поведінки особи в суспільстві в кожної нації має, однак, власні відмінності, які, безперечно, криються в специфіці історичної ментальності того чи того етносу, народу. Неповторний та самобутній етикет має і наш український народ. Викристалізувавшись протягом довгого часу, він залишається для нього важливим культурницьким дороговказом. Безперечно, вдосконалюючись протягом тривалого часу, народний етикет завжди починався з сім,ї (родини). Саме сім’я була тим первинним осередком, на основі якого формувався морально-етичний та суспільно-культурний рівень щирого українця. Народна традиція вимагала порядку і злагоди в повсякденному житті сім’ї, основаних на мудрому і вимогливому керівництві глави сімейства, підпорядкуванні та послуху йому всіх її членів. Тому важливою складовою частиною національного українського етикету є регламентація норм взаємостосунків всередині окремої сім’ї. Особливо це стосується взаємовідносин старшого та молодшого покоління, тобто батьків та дітей. Усі ці нормовані народним етикетом доброчинності розвивали емоційно-вольову сферу людини, сприяли дружнім стосункам між людьми, були громадським фільтром здорової народної моралі.