Передумови становлення психолого-педагогічних служб для дітей в Україні

Abstract

У статті проаналізовано передумови становлення психолого-педагогічних служб для дітей в Україні. З’ясовано, що зміст психолого-педагогічної роботи із різними категоріями дитячого населення проаналізовано в працях Світлани Бикасової, Олени Караман, Людмили Міщик, Юрія Нагорного, Валентини Оржеховської, Віри Поліщук, Алли Рижанової, Ірини Трубавіної, Сергія Харченка, Людмили Штефан та ін. Вивчення науково-педагогічних матеріалів приводить до висновку, що створення дитячих психолого-педагогічних служб в Україні починається з другої половини XIX століття. Цьому процесу сприяли різноманітні економічні та соціальні чинники. Відкриття дитячих психолого-педагогічних служб в Україні було пов’язане і з працями зарубіжних (П. Барт, А. Дістервег, Д. Дьюї, М. Річмонд та інші) та вітчизняних (П. Каптєрєв, П. Наторп, В. Преображенський та інші) педагогів. У процесі наукового пошуку встановлено, що під керівництвом Міністерства народної освіти була зроблена одна із перших спроб організувати так звані психолого-педагогічні центри, котрі діяли при всіх державних закладах освіти. До передумов становлення психолого-педагогічних служб для дітей в Україні можна віднести і діяльність батьківських комітетів з якими узгоджувались кандидатури педагогів-вихователів, особливості організації дозвілля дітей – проведення екскурсій, діяльність гуртків, колективне відвідування театрів та сінематографа й ін. Саме в цей період дітям намагалися прищепити такі цінності, як: особиста свобода та незалежність; ініціативність; критичне ставлення до проявів соціальної несправедливості; почуття громадянської відповідальності тощо. Доведено, що вагомий внесок у справу становлення психолого-педагогічних служб для дітей у кінці XIX – на початку XX століття зробили й недержавні благодійні об’єднання, котрі займалися філантропічною діяльністю. До передумов створення психолого-педагогічних служб для дітей в Україні варто віднести і започаткування шкіл для дітей з особливими потребами – глухонімих, сліпих та розумововідсталих, – і установ для неповнолітніх правопорушників, хліборобських колоній та ремісничих притулків для морально знівечених юнаків, поширення сирітських і виховних будинків. Засновниками зазначених установ були земства та приватні благодійні товариства (Товариство трудової допомоги глухонімим, Всеросійське опікунство сліпих та ін.). У кінці ХІХ століття подібні притулки існували в Харкові, Києві, Одесі, Сімферополі, Чернігові й деяких інших містах України.