Моделювання дискурсу в українських поетиках XVII-XVIII століть

Abstract

Українські поетики можна було б оціни як явище маргінальне в культурі цієї доби. Вони не були суто оригінальними, безпосередньо не взаємодіяли з розвитком поетичного мистецтва, знаходили своїх адептів переважно в шкільних аудиторіях. Але для того, хто не поділяє просвітницьких ідеалів і схильний бачити в культурі швидше симптом ніж «лествицу» на небеса, поетики виступають симптоматичними ознаками диспозитиву культури. Остання щось може й чогось не може; і це визначається схрещенням силової напруги функціонуючих текстів, інституцій, настанов тощо. Новоявлені тексти в більшій мірі здатні засвідчити зрушення в дискурсах доби. Наша мета з’ясувати, який дискурс моделюють поетики в певному історичному контексті і як цей дискурс перекодовує ситуацію людини в культурі? Нас цікавить, насамперед, продуктивна ментальна функція поетик. Ми маємо з’ясувати, як запроваджений дискурс із специфічними властивостями визначає у ХVІІ — першій пол. ХVІІІ століть формування автора і його активність.