Партикули як лінгвопрагматичні маркери евіденційності в модальному висловленні

Abstract

Порівняльно-гіпотетичні частки як основні реалізатори епістемічно-модального значення проблематичної достовірності вирізняються з-поміж інших лексико-граматичних розрядів специфічними, властивими лише їм функційно-семантичними ознаками. Інваріантними з-поміж них є так звані «відсполучникові» партикули (наче, начеб, начебто, неначе, неначебто, ніби, нібито, мов, мовби, мовбито, немов, немовби, немовбито), у яких наявність значеннєвого компонента «гіпотетичність» спричинила розширення їхніх синонімічних потенцій, пор.: І чорні густі брови були ніби (наче, начебто, неначе, нібито, мов, мовби, мовбито, немов, немовби..) вимальовані на високому гладенькому чолі, і виразні, звивчасті червоні вуста були ніби (ніби (наче, начебто, неначе, нібито, мов, мовби, мовбито, немов, немовби..) обведені найтоншим пензлем (І. Нечуй-Левицький). Попри відчутну змістову близькість, в означеній групі часток окремішнє місце посідають лексеми, значеннєве поле яких ускладнене семою «переповідність». До них належать етимологічно споріднені частки мов, мовби, мовбито, немов, немовби, немовбито, що постали на базі застиглої форми чоловічого роду минулого часу вербатива мовляти – мовляв (див.: [1, с. 478; 2, с. 139; 3]). Зберігаючи ледь відчутний семантичний зв’язок із твірною першоосновою, вони іноді функціонують як квазісиноніми до модальних слів на зразок кажуть, що містять безпосередню вказівку на джерело отриманої інформації, не втрачаючи типологічної єдності з частками, які засвідчують безпосереднє, можливо, помилкове, чуттєве сприйняття певної інформації: Мовби забрала його нечиста сила, демон заніс на край світу чи якась мара поглинула (Ю. Покальчук); Поцілуй їх, друже мій, за мене, скажи їм, що се мов вас цілує той старий дядько, що з вами цілувався колись у Царському селі (Т. Шевченко).