Сутність і структура індивідуального знання

Abstract

Немає сумнівів, що генетичний механізм вже відіграв свою роль, заклавши у генетичну пам’ять спосіб конструювання організму, здатного до саморозвитку і забезпеченого для цього усім необхідним, перш за все — центральною нервовою системою і мозком. Але ступінь резервування діяльності мозку людини, яка становить величину порядку 104, не може не вражати. Виявляється, що у людини постійно задіяна частка клітин мозку, яка не перевищує кількох сотих процента від загальної їх кількості. У людиноподібних мавп, тобто інших, найближчих до нас «розумних» тварин ступінь резервування становить близько 5 — 6, бо в них постійно діє 14 — 20% мозкових клітин. Різниця у ступені резервування, яка становить чотири порядки величини, відома як «парадокс резервування» [4, с.106]. Вона свідчить про високу надійність і невичерпні можливості розумових здібностей людини. Можливо, у такий спосіб Природа залишає нам можливість у подальшому сприймати інформацію у гігантських об’ємах і оперувати нею у нових формах? Можливо, це буде «упаковане» інтелектуальне знання у вигляді особливих компактних моделей? Відповідей на ці запитання ще немає. Можна лише очікувати, що дослідження механізмів формування нового, інтелектуального знання виявляться одним з найважливіших кроків у процесі осягнення шляхів розвитку розумового життя, процесу самоорганізації живої матерії. Адже сама можливість приросту і виникнення нового, інтелектуального знання — це один з найяскравіших проявів інформаційної сутності людського суспільства, в якому Розум усе більше і більше відіграє роль, яку йому пророкував В.І.Вернадський.