Тарас Шевченко. 1840. Два кроки в безсмертя.

Abstract

Новий 1840-й рік Тарас Шевченко зустрів хворим на тиф. Хвороба починалася повільно. Був невеликий жар, який не вдавалося зняти жодними травами чи будь-чим іншим. Тарас багато років нічим не хворів, почувався добре. Він не скаржився на здоров’я. Навіть соромився торкатися цієї теми. А тут раптом допікає жар, обличчя набрякло, червоне, їсти не хоче, навіть воду шлунок не приймає... А втім, він ходить на всі уроки до Академії. Після Різдва здоров’я пішло на поправку. Температура спала, відновився нормальний сон... Хвороба потроху відступала, але Тарас був такий кволий, що не міг триматися на ногах. Врятували молодість і природна сила. Доля Шевченка та України відстрочили смерть Пророка на двадцять один рік. Коли Тарас повернувся із заслання, Академія дала йому саме цю кімнату, в якій колись Ф. Пономарьов рятував його від тифу. Через двадцять один рік на цих антресолях Шевченко й помер. Якби Тарас Шевченко більше нічого не намалював і більше нічого не видав, тільки ці два шедеври - «Автопортрет » і «Кобзар », він би все одно навіки ввійшов в українське образотворче мистецтво й став би народним поетом, який указав шлях українському людові до боротьби за волю, став би фундатором української літературної мови.