Конотація вокальних одиниць як засіб відтворення міфологеми сонце (на матеріалі української поетичної мови ХХ-ХХІ ст.)

Abstract

В українській поетичній мові ХХ-ХХІ ст. конотація вокальних одиниць винятково важлива для відтворення міфологем – своєрідних формул сприйняття людиною довкілля в усіх його вимірах. Це комунікативно символічний засіб установлення зв’язку з універсальними цінностями, що закодовані в міфотворних актах, елемент гармонізації людини й природи. Як конкретно-образне, символічне відображення реальності, міфологеми поширені в національних культурах усіх народів світу, тому їхніми ознаками є глобальність та універсальність. Серед загальновідомих міфологічних концептів - Мати-Богородиця, рай, пекло та ін. - в українській поетичній мові особливе місце відведено міфологемі сонце, яка ще в часи первісного суспільства відтворювала давні уявлення про будову Всесвіту та залежність людини від небесних світил. Мета статті - виявити семантичні властивості конотації, породженої внутрішньою формою слова на основі асоціацій, що ініційовані в українській поетичній мові ХХ-ХХІ ст. асонансом, зокрема голосним [о]. Матеріалом для дослідження послужила поетична мова Олександра Олеся, Павла Филиповича, Василя Стуса, Василя Симоненка, Ліни Костенко, а також полтавських мисткинь Ніни Гриб та Олени Гаран (усього 20 творів).