Без мови немає нації, а без нації - держави

Abstract

Мова - найміцніший кордон, який формує націю та захищає державу, її національний інтерес. Про українську мову словами класиків літератури можна сказати, що вона «жива схованка людського духу» (Панас Мирний), «росте елементарно, разом із душею народу і є коштовний скарб народу» (Іван Франко), «зброя іскриста, щира і гартована» (Леся Українка), «генофонд культури» (Олесь Гончар), «музика, мелодика, барви буття, інтелектуальна і мислительська діяльність народу» (Олександр Олесь). А наша сучасниця Ліна Костенко попереджає: «Нації вмирають не від інфаркту - спочатку їм відбирає мову». Українська мова створилася на базі місцевих стародавніх слов’янських діалектів, а в цілому сформувалася в межах антського союзу племен ІV-VІІ ст. Укотре проблема існування української мови як державної випливає на перший план у незалежній Україні. Україна є державою національного типу, тобто націєутворююче суспільство на чолі з українцями формує нашу державу. І тут, безумовно, на шкалі національних цінностей на першому місці стоїть мова - те, що нас ідентифікує як членів однієї нації. Як свідчить офіційна статистика, на сьогодні в Україні мешкають представники понад 130 національностей, що дозволяє вважати нашу країну поліетнічною. Проте за 22 роки незалежності в Україні так і не створено чіткої етнонаціо-нальної політичної концепції, чіткої концепції мовної політики. Як наслідок, питання мови та міжетнічних відносин набувають політичного забарвлення, їх систематично використовують у спекулятивно-агітаційних цілях і перетворюють на фактор дестабілізації політичної ситуації. Кожен громадянин України повинен власним прикладом показувати любов до української мови. Якщо культура стане одним із стратегічних напрямків розвитку нашої держави та її інтеграції в Європу, то Україна отримає більшу популярність у світі, а демократичні перетворення в нас відбуватимуться значно швидше.