Жінка як репрезентація таємниці буття у пізній прозі Валерія Шевчука (на матеріалі повісті «Горбунка Зоя»)

Abstract

Проблема тілесності і гендерних відносин була однією із центральних у творчості Валерія Шевчука періоду 90-х років. Що є жінка і що несе вона у цей світ? «Саме образ жінки–фатуму, жінки-спокусниці послідовно розкриває у своїх творах письменник, намагаючись дослідити природу антагонізму. Та в ній, переконується автор, попри все своє помітне упередження до жіночої статі й неприховану солідарність із сильною половиною людства, переможців нема: жінка і чоловік приречені бути «єдиною спілкою», що доводить не тільки життя, але і смерть» [6, с.34]. Для Валерія Шевчука жінка – це щось занадто неосяжне, у ній він прагне віднайти непомітні глибинні риси. Розуміння подвійної природи жінки призводить до усвідомлення двоїстості світу, нерозривного зв’язку таких категорій життя, як красиве-потворне, живе-мертве, реальне-ірреальне, добро-зло. Незважаючи на те, що гендерна тематика у творах письменника часто досліджувалася, однак проблема репрезентації жінки, традиційних стереотипів жіночності , їх еволюція є малодослідженою.