Особливості поширення релігійного самвидаву через підпільне видавництво «Християнин» євангельських християн-баптистів у СРСР

Abstract

Початок релігійного самвидаву в Радянському Союзі випадає на 1960 рік. Примітно, що підпільний друк уперше був заснований у межах конфесії Євангельских християн-баптистів (ЄХБ). Утворена цього року „Ініціативна група зі скликання надзвичайного з’їзду ЄХБ” почала поширювати між віруючими нелегальні листівки та звернення, надруковані шляхом використання друкарської машинки чи гектографа. З часом Оргкомітет ЄХБ уже друкував газету „Братський листок”, журнал „Вісник спасіння/істини”, щомісячник „Бюлетень Ради родичів в’язнів ЄХБ” та деякі інші періодичні нелегальні видання [4, с. 72; 1, с. 147-148]. Уже з 1965 року новостворена Рада Церков ЄХБ (РЦ ЄХБ) розпочала розробляти власну видавничу програму діяльності. Утворене таємно від каральних і контролюючих органів нелегальне видавництво отримало назву „Християнин” [6, с.4; 5, арк. 94-95].