Гібридна війна та мас-медіа: український досвід

Abstract

Постановка проблеми. Починаючи 2014 р., події в Україні практично неможливо описати, не звертаючись до поняття «гібридна війна». Воно є багатоаспектним і включає в себе воєнний, політичний, дипломатичний, економічний та інформаційний компоненти. Медійна складова стала надзвичайно важливою ланкою російської гібридної агресії проти України та цивілізованого світу. Це, як зазначають фахівці, не продовження холодної війни, а наступна фаза глобального геополітичного протистояння. «Хоча кожен конкретний елемент цієї “гібридної війни” не новий по суті і використовувався майже в усіх війнах минулого, однак унікальним є узгодженість і взаємозв’язок цих елементів, динамічність та гнучкість їх застосування, а також зростання ваги інформаційного чинника, – підкреслює В. Горбулін. – Причому інформаційний чинник в окремих випадках стає самостійним складником і виявляється не менш важливим, ніж військовий» [Горбулін 2015]. Упродовж останніх п’яти років в Україні з’явилося багато публікацій політологів, дипломатів й експертів із соціальних комунікацій, присвячених феномену гібридної війни. Зокрема колективна монографія «Світова гібридна війна: український фронт» (2017), підготовлена співробітниками Національного інституту стратегічних досліджень, праця «Нічого правдивого й усе можливе» (2015) П. Померанцева й «Війна за реальність» (2019) Д. Кулеби. Метою статті є аналіз інформаційного складника гібридної війни.