Теоретична модель емпатійної взаємодії психолога з клієнтом: циклічно-вчинковий підхід

Abstract

Міждисциплінарне дослідження присвячене висвітленню авторської концепції учинково цілісної, розвитково збагаченої й діалогічно спрямованої емпатійної взаємодії психолога із клієнтами різних віку, статі, ментального досвіду, соціального статусу і психічної організації індивідуального Я. Пропонована концепція створена, з одного боку, шляхом рефлексивної реконструкції змісту відомої в Україні та за її межами психологічної теорії емпатії (Л. П. Журавльова, 2007), коли досягається почергове, сценарно опрацьоване й учинково зреалізоване, взаємодоповнення розвиткового функціонування різних видів, рівнів та етапів емпатійного процесу, ресурсів, каналів і засобів емпатійних ставлень-стосунків та індивідуально-психологічних особливостей емпатійності кожного учасника діалогічного контактування у системі «психолог – клієнт», з іншого – завдяки задіянню новітньої методологічної оптики постнекласичної раціональності, а саме авторського циклічновчинкового підходу із його базовими принципами (циклічності, синергійності, вчинковості, метасистемності), низкою закономірностей і нормативів пізнавальної миследіяльності. Причому універсальним інструментом утілення у життя дослідницької свідомості, котрий узасаднює епістемологічне осереддя обстоюваної тут концепції, є м и с л е с х е м а, побудована за принципом кватерності в контексті широких мислезасобових можливостей інноваційної сфери професійного методологування (А.В. Фурман, 2005, 2016). За вихідну ідею в даному разі слугувало аксіоматичне твердження, що процесний цикл актуального перебігу емпатії становить з боку особистості окреме самобутнє вчинення. Зважаючи на мету, завдання і предметне поле цього дослідження, доведено, що: по-перше, найефективнішою технологією співдіяльнісного психодуховного наповнення міжособистих стосунків є модульно-розвивальна взаємодія, яка спочатку підлягає рефлексивновчинковому сценаруванню, а потім повноцінному екзистенційному здійсненню; по-друге, етапи розгортання персоніфікованої емпатійної взаємодії не тільки можна обґрунтувати на основі домінуючих процесів (афективного, когнітивного, конативного), а й більш методологічно виправдано на засадах логіко-канонічної структури вчинку (ситуація, мотивація, дія, післядія); по-третє, емпатійний діалогічний цикл найкраще свідомісно організується практичним психологом у роботі з клієнтом як четвірно періодизований і покроково (процедурно) деталізований учинок особистісної емпатійності, який охоплює почергове домінування натуральної, афективно-когнітивної, конативно-діяльної і рефлексивної видів емпатії; по-четверте, практичне використання психологом учинковорефлексивної мислесхеми сценарування підтвердило емпіричну ефективність у його індивідуальній роботі зі здобувачами середньої і вищої освіти, зокрема й із тими, хто має особливі потреби, або вирізняється проблемною поведінкою.