Психологічний вимір проблеми формування проекологічної спрямованості особистості

Abstract

Глобалізація процесів, які відбуваються на часі у суспільстві, об’єктивно актуалізує необхідність реформування усіх ланок освітнього процесу, спрямованого на усвідомлення і прогнозування майбутнього. У цьому контексті особливої значущості набуває проблема оновлення змісту екоосвітнього простору, завдяки переходу від антропоцентричної парадигми екологічної освіти, зорієнтованої на раціональне природокористування до екоцентричної, націленої на формування еколого-світоглядної позиції особистості і її ціннісного ставлення до природи. Мова йде про таку систему освіти, пріоритетним орієнтиром якої стає особистість із високим рівнем сформованості екологічної спрямованості. Більшість сучасних дослідників (Д. С. Єрмаков, Т. В. Іванова, І. В. Кряж, А. М. Льовочкіна, Є. М. Кудрявцева, В. О. Скребець, Д. Л. Теплов та ін.) сходяться в думці, що навіть якісно організоване навчання екологічній грамоті не гарантує підготовленості людини до вирішення екологічних проблем, не надає екологічним уявленням інтенційно-дієвого характеру. На нашу думку, ефективність освіти, як інституйованої «діяльності розвивання» (В. І. Слободчиков) визначається тим, наскільки вона здатна не тільки привносити новий зміст у свідомість особистості, а й насамперед «створює нові особливості її свідомості», забезпечуючи розвиток діяльнісних, соціальних і суб’єктно-особистісних компетентностей (І. А. Зимняя), сприяє формуванню ціннісно-смислових орієнтацій життєздійснення.