Конфлікт досвіду в суб'єктивуванні смислу

Abstract

Ще Парменід стверджував, що мислення як мета досягається винятково поєднанням думок логічним шляхом, а не немислимими, безіменними, неправдивими манівцями. Думки або досвід, на мапі яких слова не означають нічого певного, які не прожилися, а отже, і не стали міркуванням, не варті зовсім нічого. Античні мислителі (наприклад, Платон) дотримувалися думки, що досвід, який має справу лише з уявним та стає випадковим різноманіттям, не варто визнавати знанням і навіть початком знання про щось дійсне. Таку формулу ми можемо перенести на наше сьогодення з його різноманітними досвідами щодо війни. Можна побачити, що залежно від місця знаходження, міри причетності до ситуації відбувається і вияв суб’єктивного досвідного переживання, і дуже часто лише уявного: людина, яка не чула вибухів чи звуку сирен, не здатна зробити це «своїм». Тут слід зазначити, що сама природа визначення досвідного допускає цей принцип, оскільки за рахунок відмінності досвіду формується суб›єктивність: її сенс і полягає в можливості розходження.