Образ міста в прозі Валер’яна Підмогильного

Abstract

Образ міста - один із домінуючих у літературі 1920-х років, зокрема в поезії М. Семенка, В. Сосюри, П. Тичини, “неокласиків”, Є. Плужника, прозі М. Хвильового, М. Івченка, М. Могилянського, В. Домонтовича, Б. Тенети, М. Галич, А. Любченка, Гео Шкурупія та ін. Остання виразно прочитується у творах В.Підмогильного. У прозі цього видатного прозаїка “Розстріляного Відродження” образ міста постає в кількох ракурсах: соціальному, естетичному, етичному, психологічному, філософському. Творчість В. Підмогильного стала потужним імпульсом у розробці модерністської урбаністичної тематики у вітчизняній літературі. В його оповіданнях, повістях, романах постає Київ 1920-х років, змальовані нові “міські” персонажі - службовці, непмани, студенти, актори, письменники, чиновники, міські установи (будинок творчості, будинок праці, музеї, кінотеатри, курси українізації тощо). Урбанізаційна проблема самотності й беззахисності людини, особливо сільської, в місті - одна з ключових у творчості прозаїка. Більшість його героїв - люди, які опинилися між містом і селом: відірвавшись від сільського середовища, вони так і не змогли повністю прижитися в міському. Ситуації, коли місто так і залишається незатишним, таємничим і недосяжним, поширені в прозі 1920-х років, знайшли продовження у творах шістдесятників. Згадати хоч би повість Григора Тютюнника “День мій суботній”. В. Підмогильний, надзвичайно поміркований і глибокий у потрактуванні бінарної опозиції “село-місто”, прагне змалювати образ міста в етичному, естетичному, філософському, психологічному та соціальному аспектах, дослідити “урбанізацію” психіки своїх персонажів.