Прегуманістичні витоки моделей ренесансного "ідеального правителя" в Європі XII-XIII століть

Abstract

Гуманізм та його людиноцентрична спадщина з моменту власного визрівання залишається чи не єдиною системоутворюючою ознакою Західної цивілізації, що збереглася до сьогодення в тій чи тій формі. Разом з найкращими здобутками європейського Ренесансу XIV – XVI століть він став контркультурою Середньовіччя, водночас будучи ретроспективою і результатом культурного успадкування традицій і цінностей Античності. Натомість, унікальність Відродження полягала в її наївному ескапізмі, пошуці людини і людяного в усьому: починаючи від природніх тем, і завершуючи темами суспільно-політичного життя. Так, виникли безліч теорій реформації довкілля, включно з підходами до формування людськи душ. Ідея підготовки всебічної і гармонійно розвинутої особистості стосувалася навіть перших осіб у державі: з’явилися чисельні образи «ідеальних правителів» та пропозиції щодо імплементації окресленого в життя засобами навчання і виховання. У той же час, представникам суспільно-політичної думки Ренесансу вдалося консолідувати античне із середньовічним, будуючи власні концепції на архетипах попередніх поколінь, які теж зверталися до одвічних проблем ідеалу керманича.