Лектура Івана Дзюби про Ліну Костенко

Abstract

Про митця, якого любиш, шануєш, яким глибоко цікавишся, завжди втішно прочитати чергову статтю чи монографію, особливо створену професіоналом високої категорії, фахівцем тонким, проникливим, високоінтелектуальним. І книга Івана Дзюби про Ліну Костенко “Є поети для епох” (2011) – якраз із такого розряду очікуваних, її вихід у світ для багатьох наших краян, зокрема освітян-словесників, став яскравою видавничою і духовною подією, поживою для роздумів і наснагою в праці. Іван Дзюба запропонував цілісний погляд на творчість Ліни Костенко, вирізнив, із активним залученням розмислів та оцінок українських і зарубіжних учених, основні мотиви, ідеї, засоби поетичної виразності набутку мисткині, зауважив джерела, з яких вона черпає натхнення, духовні горизонти, до яких прагне, зупинивсь на моментах дискусійних, приміром, щодо публіцистики й новоявленої прози письменниці, окреслив позиції, які потребують фахового прочитання, поглибленого розуміння, бо ще далеко не всі наші сучасники принаймні наблизилися до переливів думки і стилю геніальної доньки України. Якщо, читаючи перший розділ, здебільшого раціонально поринаєш у літературознавчі виміри, в естетику, поетику, філософію творчості Ліни Костенко, то в другому – реагуєш серцем, чуттями, осягаючи історичні та світоглядні засади художності мисткині та їхні болісні реальні вияви. Бачу в книзі ще й третій інформаційний блок – ілюстративний. Тут, як і в збірці “Мадонна Перехресть”, подані прекрасні фотографії прекрасної жінки, крім того, що талановитої, мудрої, ще й принципової, вольової, гідної, високої духом, які тонко довершують естетику видання.