Олена Леонтович: штрихи до життєпису

Abstract

Цього року свій сімдесятип’ятирічний ювілей святкує неординарна особистість, багата на тепло серця, талановита і працьовита українка Олена Василівна Леонтович. Усе своє життя (за винятком кількох років дитинства, коли перебувала в евакуації на Кавказі) мешкала вона у місті Києві, де відбулася як педагог, письменниця і високодуховна особистість. Тут сформувалися її національні переконання, зміцнилися почуття любові до рідного краю й України, виникла потреба допомагати ближньому, відстоювати честь і гідність українців, а також розвинулася колосальна працелюбність, ставши життєво необхідною. Своєю літературною творчістю (художньою, публіцистичною, мемуарною, біографічною) пробуджує жінка національну пам’ять співвітчизників, відроджує сторінки минулої української історії, повертає з небуття імена подвижників національної культури, літератури, виховуючи природну потребу кожного з нас визволятися з духовного рабства. Після здобуття нашою країною незалежності, Олена Леонтович включається у вир громадської роботи: стає активним членом Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги, виступає організатором подорожей до історичних місць України (Чернігів, Батурин, Канів). За її ініціативи та активної участі в місті Києві відбувалися вечори пам’яті, присвячені ювілеям забутих українських письменників, митців, зокрема Володимира Леонтовича, Людмили Коваленко та ін. Відрадно, що Олена Леонтович не цурається землі своїх пращурів – Полтавщини, а постійно підтримує з нею зв’язок: виступає з доповідями про життя та діяльність Володимира Леонтовича в школах сіл Оріхівки та Новооріхівки Лубенського району, міста Лубен, дарує власні книги та книги творів Володимира Леонтовича бібліотекам загальноосвітніх навчальних закладів, бібліотекам міста Лубни та сіл району тощо. Підсумовуючи багатолітню творчу діяльність ювілярки в цьому короткому біографічному нарисі, зазначимо, що зроблене нею – свідчення активної життєвої позиції свідомої українки, яка є гідним нащадком козацько-старшинських родів Леонтовичів, Устимовичів, адже своє життя поклала на олтар служіння рідному народові. Віриться, що берегиня духовності українців, нашої спільної пам’яті продовжить свою діяльність як письменниця, організатор вечорів пам’яті, дослідник біографій чільних представників української політичної, культурної еліти, а самовіддана безкорислива скромна праця на ниві збереження національної пам’яті буде високо поцінована вдячними сучасниками та нащадками.