Особливості духовно-морального виховання в закладах вищої освіти на Полтавщині на початку ХХ ст.

Abstract

Стан вітчизняної освіти на початку ХХ ст. розглядаємо як відображення суспільно-економічної, політичної ситуації в культурно-освітній сфері країни. Основною формою духовного становлення особистості виступали уроки релігії, а засобом –– релігійна спрямованість їх змісту, узагальнено це сприяло формуванню християнського світогляду та заохочувало до доброчинної діяльності. З’ясовано, що християнські цінності були невід’ємним чинником освітньовиховного процесу, про що свідчать концептуальні засади діяльності вітчизняної освіти:  людина – духовно вільна, суто індивідуальна;  мета виховання – збереження рівноваги духовних і фізичних сил; через професійну діяльність людини будується гармонія в суспільстві,  родині, громаді, державі й між окремими людьми;  духовна спільність людей втілюється через віру в Бога. У часовому відрізку кінця ХІХ – початку ХХ ст. виокремлюємо чотири основні підходи: особистісно-індивідуальний підхід, при якому особистість виховується через звільнення духу, продукування добра не з егоїстичних мотивів, а в ім'я діяльної любові до Бога і оточення; сакрально-традиційний, при якому особистість виховується за допомогою безпосереднього залучення до проведення традиційних релігійних обрядів, успадкування моральної поведінки священнослужителів; антропологічний підхід, який передбачає об'єктивний процес саморозвитку людського організму, а процес формування особистості – цілеспрямованим, гармонійним і сконцентрованим задля досягнення загально- людського ідеалу; середовищний підхід, в якому способи організації освітнього середовища, опосередковане управління (через культурне середовище) впливають на духовно-моральне становлення особистості.