Вузол творчості та любові: історія двох скульпторів

Abstract

Робота скульптора на перший погляд нагадує ремонт-будівництво: перфоратори, стамески, пил. Мистецтво об’ємних форм вимагає, окрім творчих задумів, сили фізичної, вмінь ремісницьких. Природу каміння чи заліза треба спочатку відчути, щоб згодом подолати, вдихнувши в нього образне життя. ...Я в гостях у двох скульпторів, які приїхали до Полтави та обживаються в ній, хочеться думати, надовго. Подружжя майстрів з першого ж погляду викликає симпатію та бажання дізнатися про секрети їхнього творчого й сімейного життя. Він – Сергій Олешко – типовий образ людини пострадянського часу, іронічний, критичний до минулого, з багажем творчих здобутків – скульптур, які стали окрасою Львова. З повним правом можна сказати, що полтавський хлопець, який навчався в полтавській школі № 2, бігав вулицями нашого міста, причетний до створення сучасного обличчя Львова. Вона – Анна Росинська – краківська сучасна дівчина з великими надіями і сміливими творчими планами, яка залишила європейське життя, що про нього мріють тисячі наших співвітчизниць, і приїхала до країни з іншими традиціями, чужими мовою і храмами. На львівській паралельній лінії Сергія Олешка залишилися унікальні постаті української культури. Успішно населяє черкасько-полтавський напрям Анна Росинська. Новим контрапунктом явно проглядається Полтава, яка (це показала історія) вміє успішно в’язати долі.