На боці добра і світла (декілька слів про Олеся Ульяненка)

Abstract

Офіційні читачі Олеся Ульяненка (є і такі: критики, оглядачі сайтів, глянцевих журналів, а від початку 2009-го року – ще й чиновники-цензори із Комісії з питань захисту суспільної моралі) зазвичай демонструють своє активне несприйняття творів сього письменника, водночас із видимим задоволенням порпаючись у найбільш відразливих (на їх погляд) чи пак, у доволі пікантних сценах, у яких така штука, приміром, як секс, постає у своєму природному освітленні, зітканому із запахів і кольорів, від яких неабияк потерпає міщанська мораль. Звідси й звинувачення першорядного твору Олеся Ульяненка “Жінка його мрії” у порнографічності. Сподіваюся, письменникові не бракуватиме в майбутньому й іншого читача – вдумливого, серйозного й вихованого на традиціях модерної української та світової літератури. Власне, задля такого читача письменник і продовжував працювати в часи девальвації будь-яких цінностей, у часи відсутности перспектив і надій. У певному сенсі письменник Ульяненко продовжував художньо зростати впродовж усього свого життя, хоч дехто й досі наївно вважає, що вище за “Сталінку” йому не вдалося піднятись. Зрештою, як це не печально, більшість начитаних людей у цій країні нічого, крім “Сталінки”, і не читали. Ульяненко не пропонує простого читання на рівні сюжету. Його твори здебільшого є безсюжетними. І це багатьох дратує. Персонажі Ульяненка є анітрохи не реалістичні, чим і знетямлюють та знесилюють читача, вихованого передовсім на сучасному сюжетному примітиві, – як російського, так і вітчизняного вже розливу. Ульяненко як правдивий експресіоніст тривалий час лякав нас деформованою суспільною сутністю, подаючи відверто ґротескні образи й інші нібито потворні винятки, а насправді – виключно узагальнені явища та чітко схоплені ним тенденції, які мали місце в житті українського суспільства 1980–2000-х років. Нарешті в останньому своєму романі він дійшов до логічного для експресіоніста жанру алеґоричного роману. В назві твору закладена концептуальна, ґрунтована на Святому Письмі антитеза:перли і свині. Роман “Перли і свині” провокує інтелектуальними й чуттєвими рисами прочитати його як антиутопію, – настільки неймовірними у своїй жорстокій безглуздості виглядають події, частково винесені в незнаний нам хронотоп – власне, не в інші часи і краї, а до іншого виміру, який існує паралельно з тим, у якому мешкає та просувається своєю кривавою історією відоме нам людство. О. Ульяненко в останньому романі, як і раніше, не шкодує фарб для зображення морального занепаду своєї країни. Можна, звичайно, по-різному до цього ставитись, але у відвертості, чесності та сміливості – йому не відмовиш. Олесь Ульяненко у своїй прозі завжди виступав супроти темряви. На боці світла знаходиться і його останній завершений роман “Перли і свині”.