Деякі особливості формування концепції я в часопросторовому вимірі у час пандемії

Abstract

Метою статті є теоретичне опрацювання та аналіз психотерапевтичних наративів сновидінь щодо глибинного розуміння концепції Я в інтрапсихічному та інтерперсональному вимірі у контексті часу та простору. В статті розглянуто різноманітні наукові підходи до трактування категорій часу та простору у контексті формування концепції Я (авторський підхід). Вимірювання простору через час пов’язане з психологічними закономірностями, які забезпечують особистості в процесі засвоєння досвіду подолання певної відстані протягом фіксованого проміжку часу. Уявлення людини про життя, які асоціативно в психотерапевтичному просторі виникають як фантазії або ж сновидіння про «дорогу, шлях, стежину, ниву, поле і т.п.» має також глибокі міфологічні архетипні коріння (трансгенераційні часові та просторові досвіди). Якісний опис сновидінь психотерапевтичних клієнтів у просторових та часових наративах трансгенераційних та індивідуальних досвідів (під час перебування у зоні самоізоляції в умовах пандемії) є пропозицією для психотерапевтичних рефлексій. Частиною цих уявлень завжди є динамічне оцінкове ставлення до себе, яке формується поступово й набуває звичного характеру концепції Я, що перебуває тут і зараз у соціальній, інформаційно-процесійній та мотиваційній сферах. Методом дослідження був якісний аналіз кейсів психо- терапевтичних випадків в час пандемії у клієнтів, які втратили близьких або ж знайомих. Результатом досліджень є створення динамічної моделі формування концепції Я в онтогенетичному ракурсі із задіянням різних часових та просторових зон імпліцитного та експліцитного досвідів з урахування соціальних впливів на неї тут і тепер у сферах: соціальній, інформаційно-процесійній та мотиваційній. Це дає розуміння площин психотерапевтичних інтервенцій з метою віднаходження зон ресурсу у час соціальних катастроф. Висновки підсумовують та узагальнюють нове розуміння та визначення концепції Я особистості.