Шиплячі консонанти в українських народних замовляннях: конотаційний аспект

Abstract

Кінець ХХ ст. – початок ХХІ ст. позначений хвилею підвищеної зацікавленості до надбань культури, серед яких і народні замовляння – форма словесно-поетичної творчості, що містить у собі так званий ірраціональний елемент, зокрема й конотаційний. Замовляння – це найпотаємніший пласт,“захований у надрах фольклору біля самого його серця, біля самих джерел”; “словесна формула усної творчості, якою супроводжувались обряди та ритуали і яка, начебто, мала магічну силу й здатність впливати на навколишній світ людей та духів з метою отримання певної користі для їх виконавця (виконавців)”. У замовляннях ми занурюємося в праматерію людської присутності у світі, де завжди панувало добро і зло, однак навіть у глибині язичницького мислення замовляння не “спеціалізувалися” лише на цих вічних категоріях: вони були різні, мінливі, амбівалентні. Сакральні зразки замовлянь застосовувалися в усіх сферах людського життя, в україністиці відомі любовні, господарські, сімейно-побутові та інші, однак вербальний код лікувальних замовлянь вважався найважливішим, оскільки був пов’язаний зі здоров’ям, а відтак – із продовженням роду. Українські замовляння – надбання давньої народної мудрості, архаїчної культурної традиції – становлять інтерес не лише як історична пам’ятка, що проливає світло на формування національного світосприйняття й світорозуміння явищ об’єктивної дійсності, але є винятково важливим матеріалом для пізнання конотаційного потенціалу мовних одиниць – шиплячих [ж], [ч], [ш], [дж],які за своїми акустичними ознаками є винятково виразними елементами консонантної системи, тому здатні формувати у свідомості слухача звуковий візерунок з особливим конотаційним змістом.