Структурні компоненти гуманного відношення до людини

Abstract

Як філософська категорія «відношення» розглядається як певні взаємовідношення між елементами певної системи або того чи іншого характеру поведінки, відношення когось з кимось. Перші спроби схарактеризувати гуманне відношення до людини були здійснені філософами Стародавньої Греції та Риму. Сократ першим із стародавніх філософів звернув увагу на розвиток свого внутрішнього світу через відношення до самого себе, тобто на пізнання самого себе як вірного шляху до виявлення здібностей. Головною метою виховання він вважав звільнення людського інтелекту від негативних зовнішніх впливів і створення гармонійної єдності життєвих потреб і здібностей особистості, стимулом розвитку яких був інтерес до знань, що сприяє практичній діяльності людини. Аристотель розглядав людину як політичну істоту, яка може розкрити власний потенціал лише в державі і зауважував, що «метою виховання є розвиток розумної та вольової сторін душі (вищих сторін)». Людству, на думку Аристотеля, дається лише зародок здібностей, розвиток яких відбувається через виховання.