До питання про методологію освітянської стратегії

Abstract

Головною характеристикою сучасної освіти є вичерпаність основної педагогічної парадигми. Стан нашої освіти можна назвати кризою різноманітності, яка пов’язана з відсутністю однозначного і зрозумілого способу включення освіти в сучасне суспільство, коли незрозумілою залишається сама місія і призначення педагога, оскільки не ясно, які продукти має створювати освіта. А наша спонтанна креативність ідей, безсистемність й неадекватність дій, спрямована на модернізацію вищої освіти (яку я називаю «негативною креативністю»), робить її «заручницею» західних технологій, веде до невдало «схрещеної» освіти. Наслідком цього стає імітована, удавана освіченість, що лежить за межами стратегії Болонського процесу і мало пов’язана з проблемою якості освіти. Ситуація вимагає подолання однобічності класичного фундаменталізму і некласичної фрагментарності в освіті. А це потребує нової, продуманої постнекласичної методології освітянської стратегії, яка передбачала б не лише радикальну організаційну перебудову навчального процесу вищої школи, переструктурування його змісту, а й переосмислення його стрижневих складових, і ґрунтувалася б на принципах складного, нелінійного мислення.