Підготовка фахівців декоративно-ужиткового мистецтва у навчальних закладах України: історичний аспект

Abstract

У статті досліджено історичний аспект розвитку підготовки фахівців декоративно-ужиткового мистецтва в Україні на прикладі порцелянового виробництва (кінець ХVIII ст. – наші дні) та його сучасного стану за кордоном. У руслі проблеми впровадження цього напряму декоративно-ужиткового мистецтва в нашій країні наведено приклади його розквіту в містах Корець (виробництво барокової мейсенської порцеляни); Баранівка, Гродниця, Довбиш (мануфактура Іллінського, Мархльовський завод, Довбишський порцеляновий завод, Полонський порцеляновий завод); Полтава, Борислав, Суми, Тернопіль (відкриття порцелянових заводів у 1965 році). З’ясовано, що разом із відкриттям та розвитком порцелянових виробництв виникли професійні школи, зорієнтовані на підготовку кваліфікованих майстрів до роботи в заводських умовах (школи в Києві, Львові, Харкові; Миргородська художньо-промислова школа на Полтавщині та ін.). Якісній підготовці фахівців гончарного та фарфоро-фаянсового напрямів, вчителів графічних мистецтв і малювання, майстрів художнього оздоблення виробів, готових до виконання значних обсягів фізичних робіт – виготовлення плитки, об’ємного посуду, оздоблення фасадів церков, будинків, камінів, створення скульптур, прикрас інтер’єру та екстер’єру – сприяла діяльність відомих митців і викладачів С. Масленікова, О. Сластіона, В. Кричевського, які також керували виготовленням видатних творів та участю в промислових виставках. Визначено, що в сучасній Україні кращі традиції підготовки фахівців збережені, проте порцелянове виробництво занепало й практично відсутнє; продукція, яка виготовляється на невеликих підприємствах, є сувенірною, не завжди її зручно використовувати як посуд. Проведено висновок щодо необхідності використання традицій європейських виробників, які зберегли масове виробництво порцеляни та готують для цього значну кількість кваліфікованих працівників