Велич національного обов’язку

Abstract

ЮЗЕФ ПІЛСУДСЬКИЙ - був великим патріотом Польщі, визнаним вождем нації, символом справедливості й принциповості, дбав передусім про інтереси своєї держави і польського народу й цим надзвичайно гордився. Пілсудський належить до когорти тих борців за свободу, для яких важливіше було жити серед вільних співгромадян, ніж бути самому вільним, бо власна свобода не важить нічого, якщо не є свобідним рідний народ. До речі, він не був етнічним поляком – походив зі стародавнього литовського шляхетського роду, але ще за часів навчання в Харківському університеті зобов’язався присвятити своє життя визволенню Польщі з орлиних пазурів Російської імперії. Ім’я та діяння Начальника Польської держави, так його величали вдячні поляки, згадалися в ці дні тому, що українська політична еліта, яку слід було б називати бізнесово-політичною елітою, не лише в ділах, але й у думках, у мріях і планах не поривається досягати бодай часткової повноти самоздійснення в ім’я національної справи. Їм не зрозуміти таких національних провідників, як, скажімо, Юзеф Пілсудський, великий чеський європеєць Томаш-Гаррінг Масарик, маршал Фінляндії Карл Маннергейм, великий реформатор Туреччини Кемаль Ататюрк... Багатьом українським політикам і урядовцям не судилося усвідомити, що доля дарує унікальний шанс стати великим не завдяки багатству і почестям, бо це неможливо, а завдяки звершенню свого національного обов’язку. Тільки в цьому затаєна майбутня велич і вдячність нащадків. Видатний борець за створення чеської політичної нації Т.-Г. МАСАРИК був обраний Президентом створеної ним держави одноголосно 14 листопада 1918 року Народними зборами в Празі, які складалися з представників 14 чеських і словацьких партій. Тому він і здобув такий високий авторитет у своїй країні, у Європі та світі, що на повен голос порушив перед світовим співтовариством “чеське питання”. Виборюючи незалежну Чехословаччину, цей філософ і гуманіст добре пам’ятав, що в дитинстві в їхньому домі панувала німецька мова. Тому боротьба з пангерманізмом стимулювала й поривання до здобуття державності, бо усвідомлював, що лише у своїй державі можливо забезпечити вільний розвиток рідної мови, культури, прав і свобод людини та нації. Тому зрозуміло, чому Масарик так багато уваги й зусиль доклав, аби утвердити чеську мову в статусі державної та завдяки їй домогтися консолідації чеської нації, піднести на рівень пріоритетної державної політики національно-культурне відродження. КЕМАЛЬ АТАТЮРК. Після скасування 1 листопада 1922 року султанату в Туреччині та введенні 13 жовтня 1923 року республіканської форми правління розпочинається з ініціативи Кемаля перетворення й модернізація турецького суспільства й держави. Створення світської держави неможливе, вважав лідер нації, без мовної реформи. Кемаль усвідомлював, що для консолідації турецького суспільства з метою проведення кардинальних політичних, економічних і гуманітарних реформ необхідно знайти порозуміння, спільну мову з власним народом. А для цього слід передусім навчити його читати й писати. Національним лідером ніколи не стане людина, яка не є органічним патріотом своєї землі, не знає, не любить національної історії, культури, мови, яка свою політичну і державну діяльність не будує на національних пріоритетах і цінностях. І не обов’язково, щоб цими властивостями вона володіла, так би мовити, з колиски матері. Граф КАРЛ-ГУСТАВ-ЕМІЛЬ фон МАННЕРГЕЙМ, який тричі рятував Фінляндію від комуністичної окупації, ледве-ледве міг спілкуватися фінською мовою, коли 1918 року він, генерал-лейтенант російської армії, полишив військову службу в Російській імперії і повернувся – через тридцять років – до рідної Фінляндії. До кінця своїх земних днів цей маршал і головнокомандувач збройних сил Фінляндії, регент держави і президент республіки не міг без помилок говорити першою (після шведської) державною мовою. Головним для кожного зі згаданих нами національних лідерів – Пілсудського, Масарика, Маннергейма, Кемаля Ататюрка – були консолідація нації, єдність провідних політичних сил, згуртування суспільства на основі національних цінностей та пріоритетів.