Нащадки великих. Онук Панаса Мирного Юрій Рудченко

Abstract

Ішов далекий 1919 рік. Війна, голод, розруха. Панас Якович Рудченко працював тоді завідувачем відділу підвідділу безпосередніх податків Полтавського губфінвідділу. Життя було тяжке: “Здоровье мое по-прежнему не важно: кашель, лихорадит. Но я продолжаю ходить на службу, правда, еле допалзываю туда и обратно. ..Зх! Тяжко приходится жить на белом свете, и поневоле позавидуешь умершим”, - писав Панас Мирний сину Михайлові Рудченку. І саме в цей час до письменника дійшла радісна звістка про народження внука. Михайло навчався тоді в Катеринославському гірничому інституті, на першому курсі обзавівся сім’єю, змушений був підробляти. Тому дружину із сином-немовлям відправив до батьків у Полтаву. На честь загиблого в російсько-турецькій війні брата Панас Мирний назвав онука Юрієм. 4 серпня 1919 року протоієрей Теофіл Булдовський охрестив Юрія Рудченка у Вахсвятській церкві. Хрещеними батьками хлопчика стали дійсний статський радник Панас Якович Рудченко і дворянка Софія Михайлівна Грєхова, сестра дружини Панаса Мирного. Про це ми довідуємося з копіїї запису з першої частини метричної книги про народження Ю. Рудченка, виданої причетом Всіх Святих церкви Кладовищенської міста Полтави. Старий письменник безмежно любив єдиного внука, бавився з ним, у скрутний час намагався щодня діставати свіже молоко. У будинку дідуся на 3-ій Кобищанській (нині – вул. Панаса Мирного) Юрась провів свої дитячі роки. Батька майже не бачив (той працював інженером на шахті), але радощі й хвилювання передавав йому в листах. 1938 року внук Панаса Мирного закінчив школу. Юрій вступив до Харківського політехнічного інституту. Саме тоді він став першим помічником батька в організації музею Панаса Мирного. Із листів до М. Рудченка, тодішнього директора, видно, що Юрій постійно цікавився, як ідуть роботи зі створення музею, допомагав Михайлові Панасовичу вибирати меблі для музею, ходив у магазини, дізнавався про ціни, часто за дорученням батька заходив до Спілки письменників України, збирав для музею видання творів Панаса Мирного, розшукував документи про письменника в харківських архівах. Із серпня 1941 року Ю. Рудченко навчавсь у військовому училищі, а в листі від 29 серпня 1941 року Юрій з гордістю сповіщав, що йтиме захищати Батьківщину. Більше тридцяти років вважалося, що Юрій зник безвісти. І ввесь цей час батько шукав сина. Після смерті Михайла Панасовича пошуки продовжили науковці музею на чолі з директором О.І. Володарець. І ось на запит Полтавського літературно-меморіального музею Панаса Мирного з Головного управління кадрів Міністерства оборони СРСР 1977 року надійшов лист, із якого стало відомо, що Юрій воював на Кавказі в складі 63-ої окремої танкової бригади. Будучи командиром танка Т-70, лейтенант Рудченко Юрій Михайлович загинув 6 листопада 1942 року (у день народження свого батька) в бою за село Гізель, недалеко від міста Орджонікідзе. Даних про місце поховання не було. Тоді співробітники музею Панаса Мирного звернулися до учасників Всесоюзної пошукової експедиції “Літопис Великої Вітчизняної”, до молоді Північної Осетії з проханням знайти могилу Юрія Рудченка. На звернення відгукнулися журналісти осетинської газети “Молодой коммунист”, у якій було опубліковано низку статей про внука Панаса Мирного. Сім років тому в музеї Панаса Мирного діяла виставка “Листи з фронту”, на якій були представлені й кілька листів Ю. М. Рудченка. І все ж на той час ще не все було до кінця з’ясованим. 2009 року в музей письменника призначили директором І. П. Півня. Ігор Петрович відразу зацікавився цією історією. Він звернувся до архівної служби Республіки Північна Осетія – Аланія з проханням підтвердити факт загибелі в бою Ю. М. Рудченка. 16 липня 2009 року надійшло повідомлення з Центрального державного архіву історико-політичної документації Республіки Північна Осетія – Аланія, у якому зазначалося, що “в запеклих і кровопролитних боях війська лівого флангу 9-ї армії, у складі яких діяли Північно-Осетинська бригада народного ополчення, 9 партизанських загонів, зломили опір ворога і заволоділи селищем Гізель... У братській могилі поховано 244 бійців. Поруч встановлено обеліск і фігуру воїна. Ім’я лейтенанта Рудченка Юрія Михайловича занесено до четвертого тому Книги Пам’яті Республіки Північна Осетія – Аланія”. І ось напередодні 65-річчя Перемоги науковці музею створили куточок експозиції, присвячений онукові Панаса Мирного. На стендах представлені листи Юрія, документи про розшук його могили, а також фотографії. Особливо привертає увагу останнє фото, зроблене в червні 1942 року. На ньому лейтенант Юрій Рудченко за 5 місяців до загибелі. В очах хлопця – біль і страждання, бо юнакові вже довелося зазнати жахіть війни, бачити загибель однополчан. Нарешті все відомо про долю Ю. М. Рудченка. Хоч – і ні. Рано ще ставити крапку в цій історії. Хотілося б написати ім’я Ю.М. Рудченка на пам’ятнику загиблим воїнам біля с. Гізель та висипати жменьку рідної землі на могилу цього останнього нащадка видатного українського письменника, нашого земляка Панаса Мирного.